З 1989 р. здійснено 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович тощо. Видано перших п'ять томів. Шостого тома переклав і здав до видавництва В. Шовкун. Два Бальзакові романи українською мовою переклала Єлизавета Старинкевич («Розкоші і злидні куртизанок» і «Батько Горіо»).
Існує декілька варіантів українського перекладу роману «Шагреньова шкура» («Шагренева шкіра»). Цей роман перекладали Василь Вражливий (1929 р.), Ольга Крупко.
Одним з перекладачів Бальзака українською мовою був і Анатоль Перепадя («Лілея долини»).
Роман Бальзака «Серафіта» переклав Григорій Філіпчук. [1]
Горіо (Батько Горіо). Київ, Книгоспілка, 1927. Переклав Валер'ян Підмогильний
Шагреньова шкура. Харків, 1929. — 230с. Переклав Василь Вражливий
Бідні родичі. Кузина Бета. Харків-Київ, ДВУ, 1929. Переклав Валер'ян Підмогильний
Бідні родичі. Кузен Понс. Харків-Київ, ДВУ, 1929. Переклав Валер'ян Підмогильний
Гобсек. Х.-О., Держмедвидав, 1930. Переклав Г. Оберемок. Ред. М.Гільов і В. Державин.
Полковник Шабер. Гобсек. Х., ДВУ. 1930. Переклав Г. Оберемок.
Вибрані твори. Том 1. (вийшов лише 1 том). Тридцятилітня жінка. Подвійна родина. Покинута. Оноріна. Крамниця пустуна кота. К., Література і мистецтво. Переклад з фр. за редакцією В. Підмогильного
Втрачені ілюзії. Київ, Держлітвидав, 1937. Переклала Євгенія Русинська, вірші переклав Максим Рильський.
Батько Горіо. Київ, Держлітвидав, 1939. Переклала Єлизавета Старинкевич.
Розкоші і злидні куртизанок. Київ, Держлітвидав, 1941. Переклала Єлизавета Старинкевич.
Гобсек. К., Держлітвидав, 1951. Переклав А. Кашпер.
Вибрані твори. Київ, Держлітвидав, 1953.
Втрачені ілюзії. Київ, Держлітвидав, 1956 (ймовірно, перевидання перекладу 1937 року)
Спадкоємець диявола. К., Держлітвидав, 1958.
Шуани. Батько Горіо. Київ, «Дніпро» 1976. Переклад: Тамара Воронович / Єлизавета Старинкевич. Серія «Вершини світового письменства».
Ежені Гранде. Селяни. Київ, «Дніпро» 1981. Переклад: Елеонора Ржевуцька / Євген Дроб'язко. Серія «Вершини світового письменства».
Втрачені ілюзії. Київ, «Дніпро» 1986. Переклад: Дмитро Паламарчук і Віктор Шовкун, вірші — Максим Рильський. Серія «Вершини світового письменства».
Меріме й Україна[ред. • ред. код]
Проспер Меріме виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, займаючись головним чином історією запорозького козацтва, а також її популяризацією в провідних французьких виданнях як от «Огляд двох світів» («Revue des Deux Mondes»), «Всесвітній порадник» («Moniteur universel») тощо. Називав українських козаків «історичним народом», а Запорозьку Січ — «республікою запорожців». Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував себе «козаком».[1] Публікації Меріме стали підсумковими у французькій історіографії України за два попередні століття.
Звичаї, побут, військова діяльність українських козаків відтворив у своїй п'єсі «Перші кроки авантюрника» (1852). Важливу віху в наукових розробках Меріме позначила праця «Козаки України та їхні останні гетьмани» (Les Cosaques d'Ukraine et leurs derniers atamans) (1854),[2] в якій висвітлено суспільний устрій запорожців, їх роль в історії України, Росії й Польщі, діяльність Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.
Згодом, у 1863 році Меріме опублікував, спочатку у часописі «Журнал учених» («Journal des Savants»), а потім у 1865 році у книзі «Козаки минувшини» («Les Cosaques d'autrefois») ессе «Богдан Хмельницький» (Bogdan Chmielnicki),[3] написаний переважно на матеріалах однойменної монографії Миколи Костомарова. Високо оцінюючи в ній політичний і військовий талант гетьмана, Меріме поставив у заслугу «цьому великому мужу» те, що він «зумів затримати Україну вільною від іноземного ярма впродовж десяти років». Після згаданого перевидання ессе про Хмельницького в книзі «Козаки минувшини», у 1869 році Сенат Франції навіть розглянув петицію про запровадження вивчення української історії у французьких школах.[джерело?]
Меріме володів українською мовою, приятелював з Марко Вовчком та навіть робив спроби перекладу її творів, зокрема оповідання «Козачка».[4]

Алексан, так шо там у тебя с судом?